Пише знайома, яка воює:
Сиджу в потязі. Навпроти — сліпий дідусь із села, яке зараз у сірій зоні. Розповідає про сусідів, про те, як вибиралися, хто залишився, кого поховали. Потім нахиляється ближче й втаємничує мене.
— Я як подзвонив на гарячу лінію, кажу їм: "Хай тим трупам росіян, що до нас поприходили, перед похороном в рот землі насипають. Щоб наїлися" Так сказав і дуже мені полегшало.